Закінчується перший посвяточний робочий тиждень, а люди поспішають до церкви, щоб взяти участь у Літургії і послухати учасників «Коляди на Майзлях». Цього надвечір'я Службу Божу супроводжує хор «Тавор» монастиря Преображення Господнього ЧСВВ с. Гошів Долинського району (реґент – Тетяна Майданюк).
Ігумен Йосафат Хаймик ЧСВВ традиційно ознайомлює парафіян із історією монастиря, звідки прибули гості, акцентуючи на важливому для Чину і Церкви загалом: «Якщо вважати Івано-Франківськ адміністративною столицею Прикарпаття, він є обласним центром, то в контексті василіянського життя й історії на Прикарпатті саме Гошівський монастир можна вважати духовною столицею. Перша офіційна згадка про монастир датується 1509 роком, але саме село Гошів ще старіше принаймні на 50 років. У середині XV ст. є вже поселення, офіційна згадка про нього, а там, де є поселення, вже треба шукати монастир чи храм. Монастир у Гошеві, починаючи від початку XVII ст., відігравав велике духовне значення для цілого реґіону. Головно, починаючи з 1737 року, коли до монастиря було урочисто перенесено на гору чудотворну ікону Гошівської Матері Божої, яка чудесно перед тим засяяла в родині її власника – шляхтича Андрія Шугая. Відтоді численні потоки паломників потяглися до Ясної гори.
В середині XIX ст. треба було перебудовувати старенький храм, і храм Преображення Господнього, який тепер красується на Ясній горі, – це результат старання отців, братів і жертводавців, щоб задовольнити потреби вірних, які намагалися потрапити на Ясну гору. Практично до Другої світової війни Гошів розвивався і мав величезне духовне значення для Прикарпаття.Лютували воєнні лихоліття, а головно насувались часи, коли комуністична влада вирішила закрити наші монастирі, знищити нашу Церкву й особливо взялася за василіянські обителі. Але ми як василіяни можемо гордитися тим, що жоден василіянин не підписав співпрацю з НКВД. Гошів 1950 року закрили і до леґалізації УГКЦ 1989 року він був частково дитячим будинком, частково складом, частково піонерським табором...
Та хто сьогодні не знає про Гошів, хто сьогодні не чув про силу чудотворного образу Гошівської Матері Божої? Недавно ми відзначили 275 років перенесення образу. Хоч ориґінал 1950 року зник, але ми молимося перед особою, перед Марією, і образ, що є у храмі, – найточніша копія. Всі ми там намагаємося бути, і основні духовні події відбуваються в Гошеві. Цього року, відзначаючи ювілей Чину, разом із Гошівським і Погінським монастирями вирішили зробити кілька спільних проектів. Але це все попереду...»
Тож і ми чекатимем нових цікавих подій, які нам запланували у рамках святкування 400-ліття Чину святого Василія Великого, бо ми, парафіяни, теж частина василіянської родини.
Щедрий вечір нині, тихий вечір... Чи помічали ви колись, що Святий вечір, Щедрий вечір, Вечір перед Йорданом, Велика п'ятниця й субота перед Воскресінням – якісь особливі: умиротворені, тихі, таємничі, незбагненні, просто містичні. Як не звертали на це уваги – спробуйте вслухатись колись, і ви почуєте.
Таке видалось і це передноворічне надвечір'я. Налаштував церкву на камерний лад народний молодіжний камерний хор Кременецького районного Будинку культури м. Кременець Тернопільської області (керівник – Анатолій Галішевський), який уже не вперше бере участь у нашому фестивалі. Так і вечір цей пройшов – на ноті, на яку налаштували кременчани. Інтеліґентний, вишуканий виступ, зал був зачарований.
Численно, чи не всім складом, вийшов до глядачів хор Гошівського монастиря «Тавор» і обдарував ясністю і світлістю, яку привіз зі святої гори. Мовлячи про колектив, хочу закцентувати на тому, що церковні хори мають якусь особливу рису: духовну спорідненість, якусь, так би мовити, родинність. Є щось, чи точніше Хтось, Хто зі звичайного співочого колективу витворює щось особливе, бо цей Хтось є осердям життя тих, хто Його прославляє. І навіть як хористи не до кінця це розуміють, то Господь невидимо діє і присутній у формуванні стосунків хорової родини.
Особливістю цьогорічного VIII фестивалю «Коляда на Майзлях» є присутність закордонних гостей. Цього дня доповнити різдвяну радість українців прибув хор «Cantus vita» з м. Купішкіс (Литва) (керівник – Мар'янос Ремейкіс). І хоч співали гості своєю рідною мовою, але глядачі розуміли все серцем, бо мистецтво не має мовних обмежень, бо саме воно може об'єднати, а не ділити. Глядачі не втомлювались аплодувати.
Але не лише мистецькі посли прибули до нас – із литовським хором на Майзлі завітав голова міста Купішкіс Деніус Бардаускас. Виголошуючи вітальне слово, він перепросив, що говоритиме литовською, бо російською, каже, не хоче, а українською не вміє. Пан Деніус спершу висловив своє захоплення прекрасним храмом Царя Христа, а потім повідомив, що у Литві саме сьогодні, 13 січня, відбувається багато заходів, присвячених пам'яті захисників свободи 1991 року, коли у Вільнюсі російські війська штурмували телецентр і в тих подіях загинули люди. То був перший Майдан за Незалежність на пострадянському просторі й перші жертви за неї. У столиці Литви, окрім іншого, саме сьогодні, приблизно в цей час, почався концерт і на підтримку України.
Ігумен нашого монастиря на руки колективу і мера склав подяку за пітримку братнього народу у час нинішньої російсько-української війни і нагадав, що василіяни свій шлях в Україну розпочали з Литви, тож нас єднають набагато давніші зв'язки. Допомагала порозумітися українцям і литовцям пані Алдона Васіляускєнє, яка тісно співпрацює з василіянами в Литві й Україні.
Поки співали литовці, в церкві свого виступу чемно очікували майже сорок дівчаток і три хлопчики зі зразкового дитячого хору «Ластівка» Будинку дитячої та юнацької творчості м. Київ (керівник – Оксана Урсатій). Діти щойно вночі приїхали з Києва, мали насичену денну програму, а тепер от наче маленькі джентльмени з метеликами й маленькі принцеси в сукенках з минулого століття дуже поштиво поводились у церкві. Мені навіть не вірилось, що то сучасні діти, звиклі до ґаджетів і виховані в попсовій культурі. Ну просто тобі інститут благородних дівиць: однаково вбрані, однаково заплетені, смирно чекали виходу перед публіку. А коли вже заспівали – слова мої розбіглись кудись, щоб схарактризувати їхню майстерність. Злагоджено, професійно, артистично. Не можу навіть вкласти в голові, як можна так вишколити такий великий хор, в якому через кілька років змінюється склад – бо діти ж виростають, відлітають, приходять нові. А кажуть, найменшим ластів'ятам по три роки. А ще кажуть, що тих пташок у студії понад сто п'ятдесят і з ними працює семеро викладачів. Можна лиш подивуватись цим жертовним керівникам.
Кому складати вдячність за прекрасний передноворічний вечір? Господеві, організаторам «Коляди на Майзлях», талановитим учасникам?.. Так. Усім. Гарний початок року – Старого Нового року. Світле входження в завтрашній день. Дякую.
Дарія Нарівна
Фото: Юрій Рильчук